с любовью и всяческой мерзостью
В ті далекі часи, коли дерева були великі, біля логотипу "Інтер" стояв невеличкий плюсик, і авторці блогу було п'ять рочків, група людей вирішила екранізувати недописаний роман представника "Розстріляного Відродження", Миколи Хвильового.
Не знати, чи то дався взнаки брак фінансів, чи то - оригінальна ідея, однак фільм вирішили зробити у сепії, додавши, окрім цього, специфічні "шуми", що більш доречні у кінемотографі двадцятих. Будемо чесні: в цьому є резон. Якщо дивитись фільм у темній кімнаті, як от я вчора, виникає ефект переглядання старих фотокарток, або ж - передсвітанкового сну, коли чіткіх контурів не розрізниш, але дух нібито близький.
Далі починається сум. Ні, не так: СУМ.
Поясніть мені хтось, бо я не розумію: коли вже ви робите свідомо некомерційне кіно, цікаве лише обраній касті людей, що роман читали - є рація зробити його максимально близким до тексту, щоб вдовольнити всіх причетних. А що на практиці? Якесь дивне відчуття, ніби тебе ошукали найближчі.
Бо величезні діалоги (все більше мені здається, що вони придатніші до сценічного втілення) вирізали, залишивши куці обрізки. Додали якісь псевдо-пророчі репліки про "комунізм, як рабську систему", що їх і близько не було в Хвильового. Де розмова з Аглаєю про Шевченко, про ніцшеанство, про "посмішку Марії"? Де історія знайомства з Ганною, пояснення "мені здалося, ти воскресла"; де авторська... о. Люди, люди, це ж найголовніше. Якщо це вирізати - навіщо взагалі?..
Ближче до кінця літературного сюжету я почала придивлятись до шкали відтворення відео: все мало скінчитись от-от, однак залишалось ще 20 хвилин екранного часу. Виявилось, на простій екранізації автори не зупинились: вони вирішили ще й додумати незакінчений сюжет.
Ось тобі й ось. Я чесно трималась перші три хвилини, коли чоловік тьоті Клави почав розповідати Вовчику про якусь папку, де містився компромат на нього, а потім вимкнула. Може, вони орієнтувались на якісь нотатки Хвильового (що дуже сумнівно); не знаю. А знаю я лише те, що не хочу засипати ймовірним непотребом власне сприйняття.
Який сором. Як шкода.
А, ще була рейтингова сцена з Вовчиком та Клавою на траві - тут нічого не маю проти, все за сюжетом. Якби зо всім так.
кілька кадрів
Не знати, чи то дався взнаки брак фінансів, чи то - оригінальна ідея, однак фільм вирішили зробити у сепії, додавши, окрім цього, специфічні "шуми", що більш доречні у кінемотографі двадцятих. Будемо чесні: в цьому є резон. Якщо дивитись фільм у темній кімнаті, як от я вчора, виникає ефект переглядання старих фотокарток, або ж - передсвітанкового сну, коли чіткіх контурів не розрізниш, але дух нібито близький.
Далі починається сум. Ні, не так: СУМ.
Поясніть мені хтось, бо я не розумію: коли вже ви робите свідомо некомерційне кіно, цікаве лише обраній касті людей, що роман читали - є рація зробити його максимально близким до тексту, щоб вдовольнити всіх причетних. А що на практиці? Якесь дивне відчуття, ніби тебе ошукали найближчі.
Бо величезні діалоги (все більше мені здається, що вони придатніші до сценічного втілення) вирізали, залишивши куці обрізки. Додали якісь псевдо-пророчі репліки про "комунізм, як рабську систему", що їх і близько не було в Хвильового. Де розмова з Аглаєю про Шевченко, про ніцшеанство, про "посмішку Марії"? Де історія знайомства з Ганною, пояснення "мені здалося, ти воскресла"; де авторська... о. Люди, люди, це ж найголовніше. Якщо це вирізати - навіщо взагалі?..
Ближче до кінця літературного сюжету я почала придивлятись до шкали відтворення відео: все мало скінчитись от-от, однак залишалось ще 20 хвилин екранного часу. Виявилось, на простій екранізації автори не зупинились: вони вирішили ще й додумати незакінчений сюжет.
Ось тобі й ось. Я чесно трималась перші три хвилини, коли чоловік тьоті Клави почав розповідати Вовчику про якусь папку, де містився компромат на нього, а потім вимкнула. Може, вони орієнтувались на якісь нотатки Хвильового (що дуже сумнівно); не знаю. А знаю я лише те, що не хочу засипати ймовірним непотребом власне сприйняття.
Який сором. Як шкода.
А, ще була рейтингова сцена з Вовчиком та Клавою на траві - тут нічого не маю проти, все за сюжетом. Якби зо всім так.
кілька кадрів
