екзистенційнеСьогодні мені болить Стус і отой безіменний предок, воїн УПА, що спопелів у власному будинку (бо не хотів його полишати).
У Яна Твардовського є есе "Туга", і це така точна реприза моїх думок, що і сказати нічого. "Любов, що завжди поєднується із самотністю, - пише він. - це наусвідомлена туга за Богом. Туга - це смуток через віддаленість". І додає: "Тут, на землі, можна бути поетом, але на небі, певно, всі поети".
Я люблю Твардовського. Я ще раз дякую Кадавр. за те, що вона відкрила його мені.
Раніше я думала, що конче маю щось по собі залишити: якийсь роман, п'єсу, вірш. Тепер думаю, що це лише додаток до головного - не обов'язковий додаток, хоча в чимось і приємний. Можливо, знайдеться Бадді, що збере всі клаптиково-паперові вірші у збірку, і буде сидіти на ній, аж поки не стане нестерпно. Але для цього треба ставитися до віршо-клаптиків, як до... клаптиків. Бо цим вони і є. Бо це не головне.
Аби лиш ти дійшов до того, за ким так відчайдушно тужиш.