Була на телебаченні "мовчазною масовкою" (чомусь подобається там бувати - тепло від софітів, класична провінційна атмосфера... затишно). Наслухалась про Чорнобиль, мирний атом та вітряки.
Експерт з радіології виводив: "Мі опустили уровєнь радіації до послевоєнного уровня...". Послевоєнного.
У мене, знаєте, дух перехоплює, коли розумію, що тоді - у двадцятих, тридцятих, все, значить, інакше було. Що я от, і ті, хто поруч зі мною, живемо у країні геть іншій, ніж вони. І, може... може, на краще? Ні, я не знаю, яке тут взагалі може бути "краще", але ж після 33-го стільки страшного було...

Поки їхала в університет, намагалась згадати, як закінчив життя Микола Зеров. Потім зрозуміла, що писала ж про нього лекцію колись, відкрила, і - "зіслали на Соловки".
Кожну їх біографію читаю, як шекспірівську трагедію.